ЛІПОСОМИ (грец. lipos — жир + soma — тіло) — замкнуті бульбашки водного розчину, оточені безперервним бімолекулярним шаром, в якому вуглеводні частинки полярних фосфоліпідів зорієнтовані всередину, а електрично заряджені гідрофільні частинки — назовні і взаємодіють з водним оточенням (див. Поверхнево-активні речовини). Стійкість оболонки Л. зумовлена наявністю у молекулах фосфоліпідів двох вуглеводневих хвостів, гідрофобність яких перешкоджає її «розповзанню» у водному середовищі (рис. 1а). За цим самим принципом побудовані і мембрани клітин, у ліпідний шар яких вкраплені молекули важкорозчинних у воді білків. Отже, за властивостями та будовою Л. нагадують природні (клітинні) мембрани і можуть виконувати роль носія, тому послужили зручним інструментом для вивчення проникнення крізь клітинні мембрани різних речовин, їх дії та можливої адресної доставки. Л. можуть бути одношаровими (діаметром 250–300 ангстрем) та багатошаровими (діаметром 5–50 мкм (рис. 1б, в).
Рис. 1. Структури, утворені фосфоліпідами: бімолекулярний шар на поверхні поділу вода/ліпід (а); Л. одношарова (б) та багатошарова (в), в яких водний розчин (1) оточений бімолекулярним шаром фосфоліпідів (2)
Властивості Л. як носіїв специфічні й зумовлені їх універсальністю: можна варіювати склад, розміри, вводити у них широкий набір речовин з різною фармакологічною дією (протипухлинні, антимікробні речовини, ферменти, вакцини, гормони та ін.) та властивостями (генетичний матеріал, джерело енергії тощо). Л. мають невеликий розмір, їх можна вводити в біосистеми внутрішньосудинно. На всьому шляху свого просування Л. оберігають вміст від контакту з імунною системою, не викликають захисних і алергічних реакцій організму. Ефективність фармакотерапії при використанні Л. пояснюється їх структурною сумісністю з клітинними мембранами і забезпеченням взаємодії на клітинному рівні. «Адресна взаємодія» з клітинними оболонками дуже зростає при введенні в Л. гліколіпідів, антитіл до антигенів пухлинних клітин, фосфоліпідів, виділених із певних клітин органів.
Для приготування ліпосом використовують різні методи, напр. «озвучення» ультразвуком (з частотою приблизно 40 кГц) набухлих фосфоліпідів у воді, що призводить до утворення суспензії моноламелярних часток-ліпосом розміром 25–30 нм, розділених тонкими (1,5–2 нм) шарами води (див. рис. 1б); заморожування, іноді багаторазове, з подальшим розморожуванням і сушкою в присутності різних кріопротекторів. Останній метод дозволяє отримувати Л. більш високої якості з більшим вмістом речовин. При потраплянні Л. в організм на них руйнівно впливають ліпопротеїни сироватки крові. Для збільшення стабільності до їх складу вводять холестерин або інші ущільнювачі. Л. активно поглинаються клітинами ретикулоендотеліальної системи (РЕС), яка виконує в організмі захисну функцію. Це дає можливість використовувати Л. для лікування захворювань, збудники яких знаходяться у клітинах РЕС, але їх активність при цьому може різко знижуватись за рахунок поглинання мікрофагами. На сьогодні відомі способи, які дозволяють підвищувати стійкість та ефективність Л. шляхом більш оптимальної конструкції та підвищення адресної доставки (рис. 2).
Рис. 2. Ідеальна конструкція Л. з адресною доставкою
Напр. модифікують поверхню Л. полімером із гнучким гідрофільним ланцюгом (поліетиленоксидом) і отримують стеричностабілізовані Л. (1), які менше взаємодіють із клітинами РЕС; вводять імуноглобуліни для надання Л. молекулярного адресату (2) або білок, напр. гемаглютинін, який зумовлює більш легке злиття Л. із клітинною оболонкою (3). При створенні ЛП із використанням Л. до їх складу можуть уводитися різні речовини, напр. ДНК (4); позитивно заряджені ліпідні частинки для їх компактизації (5); мембраноутворювальні (6) та дестабілізувальні ліпіди (7). Прикладом використання Л. при виробництві ЛП можуть бути доксорубіцин, вінкристин, анаміцин, третіоїн та ін. Л. можуть використовуватись як засоби, здатні посилювати імуногенні властивості антигенів. За їх допомогою можливе введення деяких сироваток і вакцин, зниження їх дози зі зберіганням титру антитіл у крові вищим, ніж при введенні звичайних вакцин або сироваток. Л. мають незначну токсичність і виражену пролонговану дію.
Дикий І.Л., Стрельников Л.С., Перцев І.М. Обґрунтування деяких конструктивних, технологічних та фармакологічних характеристик ліпосом та ліпосомальних лікарських форм // Фармац. вісник. — 2003. — № 1–2; Кобринский Г.Д. Липосомы — транспортеры лекарств. — М., 1989; Матвиенко П.В. Липосомы — «скафандры» для лекарств // Провизор. — 2004. — № 15; Липосомы и другие наночастицы как средство доставки лекарственных веществ / А.П. Каплун, Ле Банг Шон, Ю.М. Краснопольский, В.И. Швец // Вопр. мед. химии. — 1999. — № 1; Myrdal P.B., Yalkowsky S.H. Solubilization of drugs in Aqueous Media. In: Encyclopedia of Pharmaceutical Technology. — Marcel Dekker, 2002.